Наприкінці року стало відомо, що інтереси екс-прем’єрки в Європейському суді з прав людини представлятимуть адвокати Валентина Теличенко і Сергій Власенко. Справу «Тимошенко проти України» прийнято до розгляду в пріоритетному порядку, зважаючи на серйозний характер висунутих звинувачень: незаконність прийняття рішення про підписання газових угод 2009-го. У скарзі Юлії Володимирівни, поданій її захисниками 10 серпня 2011 року, вказується про політично вмотивоване переслідування екс-прем’єр-міністра. Правозахисник Валентина Теличенко в інтерв’ю Тижню проаналізувала суперечливість розуміння чинним законодавством поняття зловживання владою та прокоментувала вимоги Парламентської асамблеї Ради Європи щодо вдосконалення українського Кримінального кодексу.
У.Т.: Виступаючи в Страсбурзі перед депутатами Моніторингового комітету ПАРЄ, український міністр юстиції Олександр Лавринович казав, що ст. 364 Кримінального кодексу України (зловживання владою) та ст. 365 (перевищення повноважень), за якою було засуджено Юлію Тимошенко, ніякі не сталінські й що з’явилися вони буцімто лише в 2001 році. Але ж ці твердження не відповідають дійсності, відтак скидаються на маніпуляції?
– Зловживання та перевищення влади і службових повноважень вважається в Україні злочином здавна. Кримінальний кодекс, який діяв з 1960 до 2001 року, містив ст. 165 (зловживання владою або посадовим становищем) та ст. 166 (перевищення влади або посадових повноважень). Максимальним покаранням за зловживання було визначено 8 років позбавлення волі з конфіскацією майна, а за перевищення влади, яке призвело до тяжких наслідків, – 12 років.
Новий Кримінальний кодекс, який діє з 1 вересня 2001-го, скопіював їх по суті (тепер це відповідно ст. 364 і 365) і дещо зменшив максимальне покарання. За зловживання маємо 6 років позбавлення волі замість 8, крім того, конфіскацію замінили штрафом до тисячі неоподаткованих мінімумів громадян (17 тис. грн), а за перевищення – 10 років замість колишніх 12.. Таким чином, спостерігаємо тенденцію до пом’якшення покарання.
Крім того, обидві статті нового Кримінального кодексу було доповнено частиною, яка стосується злочинів, скоєних працівниками правоохоронних органів. Зокрема, ст. 364 КК України за зловживання владою передбачає для правоохоронців до 10 років позбавлення волі та можливість для держави конфіскувати майно засудженого. Зрозуміло, що покарання для останніх має бути тяжчим, ніж для решти. Проте чому для них конфіскація майна передбачена, а для інших скасована, вдалого пояснення немає. В обох випадках ідеться про той самий злочин, який має корисливий мотив. Отож, на мою думку, вона була б вмотивованою.
Читайте також: Про адекватність вироку Тимошенко говорити неможливо
У.Т.: Проект резолюції ПАРЄ по Україні, який обговорюватимуть у Страсбурзі 26 січня, пропонує декриміналізувати обидві ці статті. Наскільки, на вашу думку, такий крок був би доцільним?
– Декриміналізація статті означає визнання, що дії, передбачені нею, більше не вважаються злочином. Декриміналізувати – вилучити законом України відповідну статтю чи її частину з Кримінального кодексу. Так свого часу сталося, приміром, зі статтями про наклеп, про спекуляцію тощо. Усі, хто був засуджений за декриміналізованою статтею, дістають право на звільнення від подальшого відбування покарання, яке призначене за нею. Такі особи мають бути виправдані судом.
Я переконана, що доцільність декриміналізації слід широко публічно обговорювати. Незалежно від того, що саме вирішить парламент, суспільство не сприйме рішення, якщо не розумітиме його. А це зашкодить, стане ще одним кроком на шляху нівелювання права в нашій державі.
У.Т.: У чому полягає юридична суть такого поняття, як зловживання владою?
– Стаття 364 визначає зловживання як «умисне, з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби». Простіше кажучи, вона стосується будь-яких дій службових та посадових осіб, якщо вони вчинені задля матеріальної або нематеріальної вигоди, крім зарплати та законної премії. Ключовою є наявність користі. Нематеріальна вигода – це, наприклад, поліпшення репутації (особистої чи партійної, якоїсь іншої), іміджу, приховування власної некомпетентності, кар’єризм, протекціонізм...
У.Т.: Але як у судовій інстанції в принципі можна довести зловживання з метою поліпшення репутації? Які конкретні критерії дозволяють карати за кар’єризм?
– У 1996 році Євгена Марчука відправили у відставку з посади керівника уряду «за формування власного політичного іміджу». А може, треба було притягти його до кримінальної відповідальності? Де межа між власним політичним іміджем та іміджем керівника уряду чи держави загалом? Чи так уже й погано дбати про власний імідж? А хто винен, якщо на посаді недостатньо компетентна особа? Чим відрізняється приховування власної некомпетентності від творення іміджу? Де межа між командною роботою та протекціонізмом? Може, слід порушити кримінальні справи за фактом протекціонізму дітям та іншим родичам майже проти всіх українських політиків, починаючи з Віктора Януковича? Я поділяю загальне негативне ставлення суспільства до цих явищ. Проте якщо відійти від емоцій, то все ж слід визнати, що непрофесійність чи кар’єризм не повинні вважатися злочином. Зловживання – злочин умисний, його кваліфікуючою ознакою мусить бути не завдана шкода, а наявність матеріальної вигоди.
У.Т.: Тобто має бути свідомий умисел, коли людина добре знає, що її дії призведуть до суспільної шкоди, але, попри це, реалізує свої наміри? Так принаймні виписано у французькому праві.
– Саме так. Але в ст. 365 Кримінального кодексу України, яка встановлює відповідальність за перевищення влади, незрозуміло, що в цьому випадку є умислом. Перевищення влади або службових повноважень вона визначає як «умисне вчинення службовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй прав чи повноважень, якщо вони завдали істотної шкоди охоронюваним законом правам, інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам, інтересам юридичних осіб».
У цій статті українського кодексу не йдеться про особисту користь – ні про матеріальну, ні про нематеріальну. В усьому світі критерієм визначення корупції є саме отримання користі. Перевищення влади чи службових повноважень, навіть якщо воно призвело до тяжких наслідків, але не було вчинене задля наживи, кримінальним злочином у західних демократіях не вважається. Якщо внаслідок нього було завдано майнової шкоди, то постраждалий може звертатися до суду з цивільним позовом про відшкодування, тобто настає цивільно-правова відповідальність, а не кримінальна.
Отже, ч. 1 і 3 ст. 365 слід виключити з кодексу і в такий спосіб декриміналізувати відповідні дії. Частину 2 цієї статті, яка передбачає кримінальну відповідальність за перевищення влади чи службових повноважень, якщо воно супроводжувалося насильством або застосуванням зброї, треба залишити.
У.Т.: Які аргументи є в тих правників, які пропонують декриміналізувати і ст. 364 кодексу?
– Стаття 364 є дуже загальною. Це цілком слушно зауважено в проекті резолюції ПАРЄ. Є в Кримінальному кодексі України, так би мовити, спеціальні статті: 191 – привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем; 368 – одержання хабара, вона стосується лише службових осіб; 233 – незаконна приватизація державного, комунального майна. Ці злочини можна скоїти, лише зловживаючи владою або перевищивши службові повноваження. Співіснування загальної статті та спеціалізованих дає змогу маніпулювати обвинуваченням і зменшує передбачуваність кримінального закону.
Останній має бути однозначним і передбачуваним, оскільки саме він може істотно обмежити права особи аж до позбавлення волі на тривалий час або й пожиттєво. Тим більше це важливо в Україні, де панують недовіра до судової системи, корумпованість, залежність та недостатній фаховий рівень суддів, обмежений доступ громадян до правової допомоги та захисту. Закон повинен бути таким, щоб прокурор не мав вибору – кваліфікувати дії за ст. 191 чи за ст. 365. Щоб суд не мусив оцінювати імідж політика, бо це не його робота.
Слід пам’ятати, що вилучення конкретної статті з КК необов’язково означає, що певні дії перестали бути суспільно небезпечними. Український кримінальний закон не є досконалим. Скасування перших двох частин ст. 364 не виправдає зловживання, а лише усуне правову колізію, яка є сьогодні в кодексі.
У.Т.: Отже, як би ви сформулювали вимоги до української влади, якби мали повноваження пропонувати поправки до резолюції ПАРЄ?
– Перші дві частини ст. 364 треба вивести з Кримінального кодексу, щоб уникнути варіативності закону. Водночас слід додати до документа визначення зловживання, зафіксувавши його ознаки: умисел та корисливу мету, а також чітко сформулювати ч. 3 ст. 364, яка стосується дій працівників правоохоронних органів. Встановити особливий порядок перегляду раніше винесених вироків за ст. 364, бо її нова редакція потрібна лише, щоб усунути правову колізію.
Частини 1 та 3 ст. 365 із кодексу потрібно вилучити. Відредагувати її ч. 2, у якій ідеться про насилля та застосування зброї.
У.Т.: Наскільки адекватно було застосовано статті про зловживання владою та перевищення повноважень у справі Юлії Тимошенко?
– Вироком, який хоч і набрав уже законної сили, але ще не пройшов випробування касаційним судом, Юлія Тимошенко визнана винною в перевищенні влади. За висновком суду, воно полягало в тому, що екс-прем’єрка дала вказівку керівникові державного підприємства НАК «Нафтогаз України» підписати газову угоду з ВАТ «Газпром» (Російська Федерація). Державне обвинувачення не вказувало і відповідно суд не встановив жодної особистої користі, яку отримала б Юлія Володимирівна від цієї угоди. Саме ця обставина – відсутність власної вигоди – і є ключовою для того, щоб Європа не вбачала в діях Тимошенко складу злочину. В розумінні Заходу, благом чи шкодою обернулася Україні ця угода, – питання лише політичної відповідальності.
Слід також зазначити, що у справі Тимошенко суд зробив неправильний, на мою думку, висновок про те, що вказівка очільникові Нафтогазу, дана через міністра палива та енергетики, виходила за межі повноважень глави уряду. Параграф 9 п. 2 Регламенту Кабміну України передбачає право прем’єр-міністра давати доручення членам уряду, керівникам інших центральних органів виконавчої влади, які обов’язкові до виконання зазначеними посадовими особами. І це в той час, коли в ст. 365 ідеться про дії, що «явно виходять за межі» наданих повноважень. У матеріалах справи є висновок міністра юстиції Олександра Лавриновича і тодішнього генерального прокурора Олександра Медведька про те, що Юлія Тимошенко не вийшла за межі повноважень керівника уряду.
Зрештою, у справі екс-прем’єрки суди допустили багато порушень. Судді часто виявляли упередженість і необ’єктивність. Усе це вже є предметом розгляду в Європейському суді з прав людини.
У.Т.: Юрія Луценка також звинуватили в перевищенні повноважень? Наскільки обґрунтоване його звинувачення?
– У Юрія Луценка обвинувачення має складніший вигляд. Йому інкриміновано зловживання владою: йдеться про буцімто незаконну вказівку вести зовнішнє спостереження за колишнім водієм Володимира Сацюка, підозрюваного в причетності до отруєння Віктора Ющенка. Перевищення влади закидають у зв’язку з тим, що колишній міністр внутрішніх справ давав вказівки про святкування Дня міліції в 2008 та 2009 роках. Також Луценка звинувачено в розтраті майна (ст. 191 КК України), яке сталося внаслідок того, що за його приписом було прийнято на роботу його помічника та водія, котрому згодом держава надала квартиру.
Оскільки судового вердикту ще немає, я утримаюся від детального аналізу обвинувачення, зазначивши лише, що мотив зловживання та перевищення – це, по-суті, кар’єризм та поліпшення іміджу міністра. Коментарі зайві. Що ж стосується ст. 191, то судове слідство ще має встановити, чи вчинив колишній міністр незаконні дії. Як на мене, державне обвинувачення не надало суду переконливих доказів.
У.Т.: Наскільки часто, до цих двох резонансних звинувачень, статті 364 та 365 використовувалися в Україні з політичною метою? Наскільки те, що ми нині спостерігаємо в процесах Тимошенко, Луценка, Іващенка та інших членів попереднього уряду, є правилом для українського судочинства?
– Мені не відомі інші приклади, крім тих, які ви називаєте. Боротьба з політичними опонентами, використовуючи контрольоване «правосуддя», – винахід нинішньої влади. Якщо проаналізувати судову практику застосування статей про зловживання та перевищення, то чітко видно, що, за дуже поодинокими винятками, призначене покарання було не тяжчим ніж п’ять років позбавлення волі та умовним. Тобто засуджені звільнялися від нього, якщо вони не скоять нового злочину впродовж іспитового строку. Суди завжди були дуже поблажливими під час винесення вердиктів за цими статтями.
Вирішення проблеми застосування статей Кримінального кодексу про зловживання та перевищення є лише одним із необхідних кроків у сфері правосуддя в нашій країні. Крім того, надзвичайно гостро стоїть проблема незалежності суду. Останній рік наочно продемонстрував це. Держави без системи правосуддя не буває. Ми ризикуємо не лише своєю європейською перспективою, а й майбутнім загалом.
Тиждень
