БЕЗ ОГОЛОШЕННЯ ВІЙНИ

Багато років незалежності громадяни України постійно чули, що ця незалежність далася нам занадто легко.

          Саме сьогодні після втрати Криму та початку агресії зі сторони Росії Україна по справжньому виборює те, що на початку 90-х отримала у подарунок. Історичний процес невблаганний і вимагає розплачуватися життями сотен людей за своє бажання довести великому сусідові той факт, що «в своїй хаті своя й правда, і сила, і воля».

          Найближчий час має дати відповідь на питання того у яких кордонах буде жити нова Україна та який вектор розвитку вона обере.

          Незважаючи на популістичні висловлювання політиків стосовно швидкого повернення Криму до складу України потрібно визнати, що автономію ми втратили надовго, а швидше за все назавжди.

          Путінській Росії конче необхідно довести всім – як світовій спільноті так і власним громадянам, що Україна не є державою і створити їй безліч проблем на вирішення яких ми будемо витрачати час, кошти та людські життя. Дестабілізація Сходу України і підтримання такого стану – одне з найважливіших завдань путінського режиму.

          Тільки від України залежить чи зможе вона дати адекватну відповідь на цей виклик. Які дії необхідні для цього?

          Перше – психологічно усвідомити, що ми знаходимося у стані війни з великим сусідом і, що найважливіше, будемо знаходитися у такому стані достатньо довго. Виходячи з усвідомлення цього факту готуватися саме до тривалого протистояння та відкинути розповіді про те, що нам вдасться стабілізувати Схід протягом  короткого часу.  Запущений маховик не зупинити одразу. При правильному застосуванні у своїй сукупності військових можливостей, політичного діалогу та міжнародних санкцій ситуацію на Сході можливо вдасться локалізувати, проте аналіз подій вказує на те, що Україна вже отримала нестабільний регіон на довгі десятиліття.

          Друге – перебудувати військові та правоохоронні структури під завдання саме тривалого протистояння з озброєним ворогом. Для цього визначитися з наступними:

• Яку модель організації війська ми оберемо – ізраїльську чи швейцарську і наполегливо впроваджувати її.
• Визначитися зі структурою правоохоронної системи: чи створити новий структурний підрозділ, який би займався розшуком та затриманнями, а за необхідності і фізичним знищенням ватажків терористів, які діють на Сході України та осіб причетних до анексії Криму. Вказані категорії осіб повинні чітко усвідомлювати, що ніщо і ніхто не забутий і навіть перебування на території, яку вони вважають своєю власною не гарантує їм безпеки, не говорячи вже про можливість виїзду за кордони РФ.
•  Не боятися відправляти «у безвість» старі кадри правоохоронних та військових структур, які не справляються з викликами часу, керуючись при цьому прислів’ям «з такими друзями і ворогів не потрібно». Війна вже висунула на передній план безліч ініціативних патріотів, які завжди йдуть  на декілька кроків попереду неповороткої державної машини. Вони і без допомоги держави будуть продовжувати свою роботу. Якщо держава не зможе очолити рух спротиву агресору і перебрати ініціативу від громадських рухів на себе, не зможе надати вказаним лідерам та організаціям офіційного статусу та, що найважливіше, інтегрувати їх у правове поле, то через зовсім невеликий проміжок часу вона стикнеться з проблемою, яку отримала Грузія зі структурами «Мхедріоні».
• Модернізувати правові норми, які регулюють діяльність оперативно-розшукових підрозділів, надавши їм додаткові повноваження. На сьогодні у країні їх робота практично паралізована новим кримінально-процесуальним кодексом, вони фактично перетворені на «хлопчиків на побігеньках» у слідчого.  Якщо правоохоронний орган покликаний боротися з екстремізмом, не може протягом 3 хвилин встановити місцезнаходження мобільного телефону, тоді такий орган не потрібний. Сьогодні ж ми маємо ситуацію, коли навіть інформацію про реєстрацію особи з адресного бюро правоохоронці отримують лише за письмовим запитом.
• Вже сьогодні почати вибудовувати нову систему безпеки всередині країни з усвідомленням того факту, що при частковому придушенні терористів на Сході країни вони перейдуть від відкритого збройного протистояння до підпільних форм існування  та скоєння диверсійно-терористичних дій. При цьому терористи вийдуть за межі Сходу країни і будуть намагатися діяти по всій території України. Вибухи в місцях масового скупчення людей, теракти на об’єктах енергетичного комплексу, фізичне знищення працівників правоохоронних органів, які ведуть боротьбу з тероризмом, знищення представників виконавчої влади на Сході та мешканців цього регіону, які активно висловлюють свою проукраїнську позицію – ось неповний перелік завдань терористично-сепаратиських організацій, який вони почнуть втілювати у життя вже найближчим часом. Для протидії вказаним формам терористичної діяльності правоохоронним органам вже сьогодні необхідно зосередитися на вербуванні агентури всередині терористичних організацій (насамперед серед керівної ланки), введенням до лав терористів своїх людей, проведенням оперативних комбінацій з метою внесення розколу у їхні ряди та створення передумов для фізичного знищення терористами одне одного.

 

Передбачення дій ворога, наступальність та нав’язування ворогу своїх правил, змушення ворога  реагувати на свої дії (а не навпаки) – ось основні принципи якими має керуватися Україна, якщо вона хоче перемогти.

 

Від того, чи зможе держава почати працювати у вищевказаних напрямках (як і у багатьох інших) безпосередньо залежить життя багатьох громадян нашої країни та можливість дати адекватну відповідь потужному агресору.