Наша Шрі-Ланка. Частина 2

 Все на подвір’ї  - в стилі “з кізяків і палок” які знайшли поблизу, але було достатньо чисто. Зустрів нас хазяїн - довговолосий, спортивної статури, та невеликого зросту чоловік, розписаній татуїровками під плем’я Маурі. Він заявив, що наша кімната ще не готова, тому ми залишили речі  під наметом  та вирішили не гаяти часу, а їхати дивитись місцеві "мірадори"(красоти). Спитавши короткий шлях до міста, пішли ґрунтовою дорогою, що пролягала вздовж озера.

   Дорогою роздивлялись місцеву флору і фауну, яка дзижчала, цвірінькала, шурхотіла та плескалась у воді. З кущі попереду метрів за 10 на дорогу вистрибнула здоровезна ящірка,  десь з півметра довжини. Побачивши нас, вона пробігла кілька метрів по дорозі та сховалась у кущах.

За 20 хвилин ми були  в місті на автобусній зупинці. Чекаючи автобуса до міста Дамбула, були атаковані тук-тукером. Спочатку ціна була 4000 рупій, але після тривалих перемовин впала до 2700. Вмістившись  втрьох на задньому сидінні, ми поїхали до міста Дамбула. Тук-тук не самий зручний, не самий швидкий і не самий дешевий транспорт, але водій пообіцяв провезти по всіх місцях, які нас цікавили. За 40 хвилин дісталися храму. Водій розповів, куди треба йти, а куди не треба, бо там платно і не цікаво. Після храму оглянули величезну статую Золотого Будди на пагорбі.

Зробивши фото, поїхали далі, зупинились біля лавки з фруктами. Наступна зупинка -  біля гори Сігірія - Ліон рок. Водій розповів, що дешевше буде піднятися на сусідню гору Підурангала рок. І справді, черга була набагато менша. Купивши квітки,  рушили на вершину. Спочатку зайшли в дуже старий храм, знайшовши там занедбану статую сплячого Будди з прикритими очами,  оглянули пошарпані та вицвілі  малюнки на стінах з релігійними сюжетами.

Свіжі квітки лотоса, розкладенні повсюди, робили  атмосферу храму трохи святковішою. Біля храму - арка  з дзвоном, в який треба бемкнути, щоб підйом був легким. Роль дзвонаря з задоволенням виконала Поліна.

Стежка на гору пролягала між великим камінням, подекуди зроблені сходи. Підйом до лежачих Будд зайняв не більше 20 хвилин, а потім на вершину: тут стежка і сходи закінчились, довелось перелазити з каміння на каміння, дітям та жінкам без допомоги вдертися на вершину непросто. Але ми зробили це! Навкруги - красиві краєвиди, можна розгледіти гору Sigiria Lion, на яку як білі мурахи  ланцюгом піднімались люди.

Намилувавшись краєвидами та відпочивши, ми спустились в долину, сіли в тук-тук , та попрямували  в Хабарану.

Наступного дня планували відвідати якийсь заповідник зі слонами, тому згодились на пропозицію тук-тукера відвести нас до фірми, яка організовує сафарі. Після переговорів і торгу ціну збили з 170 доларів до 130, й заплативши частину суми, поїхали до хати. Не доїхавши метрів триста до нашого будиночка на дереві, тук-тукер зупинився і почав плакатись про тяжке життя на Шрі-Ланці, про великі комунальні платежі, маленькі зарплати і високі ціни, а в кінці зробив зауваження нам що 2700 рупій на які він згодився, дуже маленька сума. Але нас, матьорих туристерів, він не розчулив! Сам погодився, та ще й до дому не довіз, тому поспівчувавши йому, ми розповіли, що у нас так само все дорого і посміхнувшись найщирішою  посмішкою, забрали свої торби й р3ушили пішки до дому. Тук-тукер зрозумів нарешті, що нічого не обломиться, плюнув, заліз в тук-тук  і потарахкотів в сторону міста.

Розмовляючи з місцевими, ми спостерігали дивне хитання головою: у нас горизонтальне хитання значить НІ ,вертикальне ТАК. У болгар навпаки, а у шріланкійців  ТАК – це було хитання у всіх плоскостях одразу ,щось на кшталт песика на торпедо в автомобілі.

Діставшись нашої ночівлі, ми нарешті отримали свій будиночок на дереві. В ньому був один широкий матрац, одна розетка, проте москітна сітка, стіни з нещільно прибитими дошками, дах з пальмового листя  і з півметра вільного простору. Внизу, повечерявши та поспілкувавшись з молодою парою з Франції, стомлені рушили спати. Ми перший раз проводили ніч практично в тропічному лісі, незвичними звуками. А коли на території вимкнули світло і настала суцільна темрява, стало видно, як в лісі між дерев літали світляки: то було нереальне видовище, наче маленькі яскраві світлодіодні лампочки синього та зеленого кольору танцюють у повітрі.

Ніч теж була цікавою, якась скотиняка, схожа на мишу, але розміром з добрячого пацюка, збігала по стінці до наших речей, шукаючи щоб тут можна попоїсти. Коли ми вмикали світло, вона тікала, а коли ми засинали, знов верталась й голосно  шаруділа нашими пакунками. Їжу я поклав під голову за москітну сітку, тільки тоді  тваринка заспокоїлась, але сну в мене вже не було.

Вранці, лише розвиднілось, прибігли мапи й почали танцювати на даху будиночка. Наш готельний номер загрозливо хитався й складалося враження, що стрибають не мавпи, а вгодовані слоненятка. Нарешті ми з1ясували, що нічна скотиняка прогризла  в сумці дірку, але до їжі не дісталась. Єссс!..

Сфотографувавши мавп, які жваво крали тости на кухні, поснідавши  та попрощавшись з хазяїном, рушили вздовж озера в Хабарану. Дорогою зустрили слона з двома аборигенами, які вели тварину на ланцюгу з веселими туристами на спині. Не дійшовши до міста з кілометр, потрапили під тропічний дощ. Вода стіною стікала з неба, ми добігли до навісу якогось готелю. Місцеві робітники люб’язно запросили на веранду, але ми ввідмовились, бо дощ вже вщухав. Дуже шкода було туристів на слоні, які вертались мокрі і вже не такі веселі.

Далі буде