Десять запитань до Юлії Тимошенко

Відомі політичні події 12 січня викликали в українському суспільстві якщо і не бурю, то бучу. Сваряться між собою відвідувачі Інтернет-форумів, виголошують спічі з телеекранів політики, дискутують аналітики, ба, навіть у сімейному колі на Маланку і Василя замість миру і злагоди нерідко панували бурхливі політичні пристрасті. А головна призвідця, альфа й омега всіх цих пристрастей Юлія Тимошенко взяла й відлетіла у Святу Землю, щоб уклонитися Гробу Господньому. Коли ж вона, втихомирена (а, може, і не дуже) повернеться додому, то на неї накинуться журналісти (звичайно, якщо одержать допуск «до тіла», що у нас навіть стосовно «народних вождів» та «визначних демократів» у постмайданівські часи є великою проблемою). Але у будь-якому разі варто спробувати заздалегідь сформулювати декілька запитань, які стосуються публічного та залаштункового вимірів голосування у Верховній Раді за подолання президентського вето на Закон про Кабмін (і на Закон про внесення змін до закону про банки і банківську діяльність), щоб потім спробувати поставити їх Ю.В. Ну, а коли їй не вдасться поставити ці запитання то бодай тим її соратникам, котрі наважаться постати перед телекамерами і диктофонами.

Отже:

- Навіщо Ю.В. 12 січня розіграла перед телекамерами цілий спектакль на тему, що, мовляв, ніяких домовленостей з фракцією Партії регіонів не було, у той час, як Олександр Мороз в іншому місці розказував, що ці домовленості були, а Тарас Чорновіл ще перед тим розкрив журналістам цю страшну таємницю? Невже Ю.В. не розуміла, що її обовязково «здадуть» і виставлять перед усією країною як недалекоглядну брехуху?

 

- Де гарантія того, що правляча коаліція підтримає потрібний Ю.В. Закон про опозицію у другому читанні, а, головне, після того, як президент неодмінно накладе на нього вето? Адже «збіг інтересів» ПР та БЮТ стався через два дні після чергової домовленості Ющенка з Януковичем про підготовку спільного проекту Закону про Кабмін; отож, якщо «кинули» Ющенка, чому ті самі персонажі не «кинуть» і Тимошенко?

 

- Де межа, на якій для Ю.В. та її політичної сили закінчуються моральні самовиправдання стосовно підтримки вочевидь неконституційних речей (в секретаріаті президента знайшли в Законі про Кабмін 11 прямих суперечностей          з Конституцією, я сам дещо менше, але вони так чи інакше видні неозброєним оком)? Ясна річ, за закон про негайний розстріл усіх рудих або всіх циган БЮТ не проголосує але де на дистанції між Законом про Кабмін і законом про розстріл циган та межа, яку БЮТ та Ю.В. особисто ніколи не перейдуть? Чи, якщо від ухвалення закону про розстріл циган чи рудих буде залежати здобуття всієї влади БЮТом з наступним ощасливленням усього зацілілого народу, цю межу таки перейдуть, а потім усі колективно відправляться у Святу Землю на прощу?

 

- У політичній системі якої країни премєр-міністр може бути призначений без участі, навіть позірно-емблематичної, глави держави (як це тепер закріплено Законом про Кабмін)? А якщо такого немає ніде, чи варто вкотре робити Україну обєктом всесвітньо-історичного експерименту?

 

- Поклавши руку на серце (чи на Біблію, якщо вона знайдеться у когось із журналістів у торбі), чи не могла б Ю.В. подумати вголос, кому на користь пішло голосування 12 січня тим, хто прагне навіть в Україні жити за нормами законів, чи тим, хто у всіх усюдах живе за понятіями і прагне «нагнути» інших до такого життя? Адже порушення регламенту роботи Верховної Ради були видні знов-таки неозброєним оком, а хіба може бути ефективним парламентаризм, який не виконує власних же приписів? І хіба дотримуватимуться правляча коаліція та її Кабмін обмежень, записаних у законі, ухваленому всупереч правовим нормам?

 

- Який стратегічний сценарій стояв за участю у подоланні президентського вето на Закон про Кабмін? Чи й справді БЮТ готується до ролі «системної опозиції» на період до 2011 року, і тому прагне за будь-яку ціну інституціоналізувати та стабілізувати своє становище? А чи справді намагається будь-якими засобами розбуркати Віктора Ющенка, спонукати його на розпуск парламенту та дострокові вибори, що перекреслять усі домовленості з Партією регіонів і створять нову ситуацію в країні? І як співвідносяться під стратегічним оглядом солідарні голосування з урядовою коаліцією за згаданий закон і за мораторій на продаж землі до 2008 року?

 

- Чи правда, що у систему нічних домовленостей з Партією регіонів, про які розповів Тарас Чорновіл, входила і «голова» київського мера Леоніда Чернівецького, котрого правляча коаліція начебто «здала» БЮТу? Але чи розуміє Ю.В., що штурм столичної мерії та викидання звідти одіозного і вкрай непопулярного серед самодіяльного населення «космонавта Льоні» ще не тотожний переходу контролю за Києвом у руки БЮТ? Що соратники Ю.В. у боях за столицю можуть виявитися лише політичним гарматним мясом Партії регіонів?

 

- Чи йшлося на згаданих нічних перемовинах (чи деінде) про можливість президентського імпічменту? Тим більше, що підстав прагнути цього чимало не тільки у Ю.В., а й у значного числа рядових виборців, котрі наприкінці 2004 року своїми голосами і своїми активними діями на майданах всієї країни та поза ними забезпечили В.А. ту посаду, на якій він так ганебно (ніде правду діти) провалився по саме нікуди. Якщо не вжити більш міцне слово. Проте чи не стане цілком заслужений, - в моральному, не юридичному сенсі, - імпічмент Ющенка ще гіршою сторінкою української історії, ніж його президентство?

 

- Чи розуміє Ю.В., на який гачок вона 12 січня підвісила саму себе за умов повновладдя чинної урядової коаліції, коли і суди, крім хіба що Верховного та Конституційного, і прокуратура, і МВС підконтрольні не закону, а понятіям? Чи бачить вона, що досить знову порушити якусь стару наче кримінальну історію про ЄЕСУ чи щось подібне, щоб легко одержати у Верховній Раді санкцію на арешт кого завгодно із БЮТу, включно із лідеркою, і на основі не простої, а конституційної більшості голосів (тепер-бо практично всі депутати «Нашої України» радісно проголосують за завгодно санкції проти  тих, кого вони вже назвали «зрадниками»)?

 

- Нарешті, чи відоме Ю.В. висловлювання Мохандаса Ганді, знаного у нас як Махатма подбайте про засоби, а мета сама за себе подбає? І як вона оцінює це висловлювання, чи вважає його «заземленим» на українські реалії?

 

- Звичайно, можливі й інші запитання, цей перелік далеко не вичерпний. Тільки не варто говорити про щось банальне а чи не під себе ви цей Закон про Кабмін ухвалювали? Я розумію, що на будь-які запитання в теперішній українській політичній дійсності навряд чи будуть отримані правдиві відповіді, проте, можливо, публічне обговорення того, чим переймаються раціонально мислячі люди, скільки б їх у країні не було, піде на загальну користь (ющенкофілів та юлефанів, не кажучи вже про «корінних дончан» та «істінно русскіх», прохання не перейматися, хоча б не заважайте). Бо ж наразі стоїть чітка, виразна, сказати б, навіть брутальна проблема: як перетворити вітчизняну політичну систему на таку, де подібні 12-і січня неможливі в принципі. Розумієте? В принципі, тобто де відсутні навіть спокуси для ігор такого штибу.

 

Утопія? Можливо. Але така, яку науковці звуть конструктивною, тобто здатною кликати до раціональних дій з переулаштування світу. Хоч і за сто років. А поки що ставитимемо запитання.

Сергій Грабовський, для «Телекритики»