Багатий бідний. Частина 1

За часів Омельченка пан Бідний в якості заступника мера контролював медицину. Як повідомляла «Вечірка», в ті часи було фактично зруйновано Центральну (Жовтневу) клінічну лікарню. Сьогодні «Вечірка» має у своєму розпорядженні безліч фактів та документів щодо низки зловживань та корупційних дій сімейного клану Бідних під час 10-річного (1996 - 2006рр.) безмежного розпорядження ресурсами столичної медицини. Матеріалу вистачає на серіал з продовженням. Серіал, зрозуміло, трагічний. Бо внаслідок діяльності вказаного персонажу, в бюджеті з‘явилися численні діри, а десятки тисяч киян не отримали належним чином медичної допомоги. 

 

Мільйони на прострочені ліки

 

У 2000 році було урочисто відкрито столичний Центр трансплантації кісткового мозку. Він був створений на базі Наукового центру радіаційної медицини при Академії медичних наук України, і, як заявляв Валерій Бідний, відтепер проблема складних операцій в цій галузі остаточно вирішена для громадян України.

 

Як повідомив «Вечірці» колишній головний лікар Центрального психоневрологічного диспансеру Віталій Лісовенко, на обладнання Центру було витрачено майже $ 30 млн. При тому, за словами пана Лісовенка, Центр так і не розпочав працювати на повну силу, і по сьогодні на складні операції з пересадки кісткового мозку українці їздять до Росії, Білорусі та країн Заходу. Куди поділись витрачені бюджетні гроші, достеменно ніхто не знає.

 

Проте відомо, куди  витрачено частину цих грошей. Так, наприклад,  4,5 мільйона зелених пішло на ліки. Тоді ж новостворений Центр  перевірило Контрольно-ревізійне управління (КРУ). Перевірка показала, що витратних матеріалів  придбано значно більше, ніж передбачалося тендерною документацією. Вони не були гостродефіцитними і потреба в них була невелика – за рік існування Центру  проведено всього 609 донорських процедур при нормі п'ять-дев'ять тисяч на рік. І купувати препарати можна було по мірі їх витрачання. Але й це не найстрашніше.

 

Термін придатності медичних препаратів закінчився незабаром після їх постачання, і прострочені ліки було списано. Як повідомив «Вечірці» тодішній прес-секретар КРУ Олександр Котов, ревізори відзначали, що вся технічна документація на придбане обладнання і препарати не містила в собі необхідних розрахунків та обгрунтувань.

 

Усе вирішувала тендерна комісія, що складалася в основному з високих чиновників від медицини. Зокрема, до неї входили Олег Левицький і Володимир Загородній – заступники тодішнього начальника Головного управління охорони здоров’я та медичного забезпечення Києва Романа Макомели – кума і близького друга сім'ї пана Бідного. Це вони після проведення торгів погодилися викласти більш ніж $ 4,5 млн. німецьким фірмам «Гамбро», «Харт» і «Сименс».

 

Матеріали перевірки КРУ  передало правоохоронним органам. За словами Віталія Лісовенка, справа була спущена на гальмах тодішнім керівництвом прокуратури міста Києва. Валерій Бідний, зять комуністичного боса і почесного президента Тендерної палати Олександра Ткаченка, відправився не за грати, а  вгору  службовими сходами.

 

Залишається лише додати, що останніми роками в Києві померло дуже багато людей, тільки тому, що своєчасно не  зроблено складні операції з пересадки кісткового мозку.

 

Пан Бідний від коментарів відмовився.

Гра у рулетку по Бідному
Нижче - розповідь про блискучу аферу з привласненням території Шевченківської районної поліклініки, яку пан Бідний допомагав провернути на користь колишнього заступника мера Києва Михайла Голиці.

 

Цього разу було знайдено майже ідеальну форму абсолютно безвитратного відчуження чужої власності. Погодьтеся, зробити так, щоби колишній господар власності, якому вона дісталась для профільного управління, продовжував нараховувати амортизаційні витрати на нерухомість і особисто відповідав з усіма штрафними санкціями за нецільове використання приміщень, поки новий власник одержує стабільний прибуток, – це вищий клас чиновницького аферизму.

 

Йдеться про будівлі за адресою вул. Володимирська, 47/49, що з далекого 1988 року перебували на балансі Шевченківської районної поліклініки. Трохи раніше тут розміщувалася привілейована лікарня для персональних пенсіонерів. Переведення корпусів на баланс поліклініки  не передбачало зміни профілю – тобто поліклініка мала розмістити на Володимирській лікарські кабінети. Незабаром після приходу до влади команди Олександра Омельченка, до якої входив і наш персонаж, будинки у самісінькому центрі міста викликали у чиновників рясну слинотечу. Але, щоб вилучити профільну власність у міського лікувального закладу, потрібно було винести відповідний законопроект на розгляд депутатів Київради, а відтак наразитися на жорсткий опір київської громадськості.

 

Втім, схему дерибану було винайдено. Поки поліклініка готувалася до реконструкції, міська влада розпочала будівництво метро у цьому районі. Внаслідок чого будинки опинилися в аварійному стані. Частину  було реконструйовано, частину – знесено за рахунок власних коштів лікувальної установи. Яка, зрештою, залишилася ні з чим – уся престижна ділянка перейшла до негласного управління певним акціонерним товариствам, що належали Михайлові Голиці. Нові господарі розпочали будівництво великого житлового будинку. Тепер на вулиці Володимирській,  47, розташовані казино, ресторан і навіть відділення «Укрсиббанку». І при цьому ділянка лишається на балансі Шевченківської поліклініки, яка й несе всі витрати з її утримання!

 

Колектив поліклініки неодноразово звертався до різних інстанцій з проханням хоча б оформити законно результати рейдерського захоплення заднім числом, та даремно – це нікому не потрібно. А брудну роботу з приборкання непокірного колективу блискуче провів Валерій Бідний звичними номенклатурними методами – кого звільнивши, кого нагородивши та підвищивши у посаді.

 

Ось так, стараннями нинішнього заступника міністра охорони здоров’я Київ втратив ще одну важливу медичну установу…  

"Вечірній Київ"