Німецьке підкорення України на "Запорожцях"

Автомобілі, експортовані за часів Радянського Союзу в Німецьку Демократичну Республіку, виявляється, були улюбленою машиною для багатьох німців, і не тільки наших рідних «східних», але й «справжніх закордонних -- західних». Вони визнавали його як надійну, легку в обслуговуванні і достатньо швидку на той час машину. Виявляється, «Запорожець» не був дуже дешевим автомобілем, принаймні гедеерівський «Трабант» був трішки дешевшим… У колишньому ГДР автомобіль, як і у нас був не розкішшю, а засобом пересування… Для німців, як це не дивно, одним з незаперечних плюсів «запорожця» була його «бензинова» пічка. А зараз український «Запорожець» ще й антикварна раритетна машина – адже в Німеччині (за даними їхньої дорожньої поліції (ай-цвай-поліцай!) залишилось всього 86 зареєстрованих по всіх правилах автомобілів марки «Запорожець», переважно ЗАЗ-968, і ЗАЗ-968М (у нас їх прозивають «мильницями» та «пилососами». А «Горбаті «Запорожці» ЗАЗ-965 у теперішньому ФРН – справжній раритет… Щороку у вересні німецькі «запорожці» збираються на свій традиційний зліт, де обмінюються спогадами про «подвиги», інформацією про наявність вже досить дефіцитних на даний час запчастин, і просто проводять весело час при вогнищі з барбекю. Як сказав Бернд Хартманн, один з учасників автопробігу Україною: «Власникам звичайних автомобілів, для того, щоб дістати запчастини, достатньо мати багато грошей – заходиш в Інтернет, шукаєш по каталогах необхідні запчастини, платиш гроші, і через декілька днів отримуєш їх додому. А от власникам «запорожців», щоб дістати запчастини, треба мати багато… друзів!»…

Місяць електронної переписки по узгодженню термінів і планів, декілька телефонних дзвінків – і от шість німецьких «Запорожців» ЗАЗ-968 вирушають у далеку подорож, а точніше, можна сказати, пригоду у безкраї степи України. Чому степи? Та тому, що мета подорожі --виробник першого українського автомобіля, Запорізький автомобілебудівний завод. Та й це ще не все –  німцям дуже цікаво подивитись знаменитий Лівадійський палац. Адже саме тут, поруч Ялти, Сталін, Рузвельт і Черчілль в свій час так докорінно перекроїли карту Європи, поділивши Німеччину навпіл…

 АВТОМОБІЛІ  НЕ КОНІ, РІЗНУ ТРАВУ ЇДЯТЬ…

Попереду тисяча кілометрів через Польщу, перетин двох кордонів, і основне випробування – «Terra incognita» українськa невідома дорога, точніше бездоріжжя…На польській території трапився лише один інцидент – перегорів поршень в одній із машин. Може нічого дивного в цьому і не має – адже, як ми побачили вже в Україні, заправляються німці високооктановими бензинами А95, а дехто навіть і А98 (!), до яких зовсім не пристосовані рідні мотори «запорожців». Проте на їх батьківщині «знатоки» запевнили, що в Україні хороший бензин – лише А98. Принаймні, усі круті «мерседеси» заправляють саме таким. Поршні таки перегоріли від високооктанового бензину. Теорія, теорією, але практика доказує: скільки ми не пробували заправляти в бак нашого «Запорожця» дорогий бензин, їхати швидше він, немов віслюк, вперто відмовлявся… Отже, якось вдалося направити мотор. І ось незвична вервечка «запорожців» із незвичними німецькими номерними знаками весело рухається далі в напрямку українського кордону…

УКРАЇНСЬКІ «АВТОБАНИ» ОСОБЛИВІ…

Маршрут Україною вибрали так, щоб якнайбільше побачити: Львів-Рівне-Київ-Преяслав-Хмельницький-Запоріжжя-Мелітополь-Ялта-Севастополь-Херсон-Вінниця-Хмельницький-Тернопіль-Львів. Підрахували кілометраж -- 3333 кілометра. Для «Запорожця» -- ніби й не мало… Це ж не західноєвропейськими автобанами. Для німців це справжній «Париж-Дакар»… Ха-ха, хтось із німецьких друзів похвалився, що зараз проїхав на свому «запорожці» 700-кілометрову відстань. АВТОБАНОМ!!!

У Львові німці потрапили в обійми авто-фан-клубу «ЗАЗ-Козак» (www.zazkozak.com)

найстарішого пострадянського клубу власників «Горбатого Запорожця» організованого ще у 1983-му… Ночівля у нових друзів, екскурсія по Львову, і ось всі рухаються під Ратушу на площу Ринок на урочистий старт. На прес-конференцію перед стартом зібралася вся львівська, і не тільки, преса – адже всім цікаво було дізнатися, чому саме «запорожець» обрали для себе німецькі любителі антикваріату.  Німці на «запорожцях» -- трохи незвично, екстремально…

Прощальні напутні слова представників львівської міськради і доукомплектована місцевими  «горбатими» колона рухається на Рівне. Найцікавішим для наших друзів виявилася виставка ретро-автомобілів радянського виробництва поруч одного із придорожніх кафе та пам’ятник Першій кінній за Олеськом. Взагалі, все, що пов’язане із пост-комуністичними часами для сучасних німців – супер-екзотика… Не перечислити фото пам’ятників Леніну, що залишаться у їх фотоальбомах на згадку про Східну Україну.

Рівне. Тут нас зустрічали і переночували наші «горбаті» друзі члени авто-фан-клубу «Легенд-мобіль». До екзотичної колони приєдналися ще два місцевих «жужика» тюнінгованих «а-ля спорт». Дорогу до столиці подолали без пригод і  за чотири (!) години знову опинилися в обіймах тележурналістів. Разом із журналістами нас зустрічали колеги з київського клубу любителів «горбатих». Невеличка прес-конференція прямо під величезним написом «КИЇВ». Столичні автомагістралі німецьким гостям не сподобалися, точніше жах викликали перегружені автівками дороги (час-пік) та вкрай нахальна манера їзди місцевих водіїв. До Пущі-Водиці, де ми вирішили переночувати приїхали вкрай замученими… Але, «запорожці» - народ непосидючий і після розташування в на базі відпочинку наша група їде оглядати місто. Набравшись неповторних вражень від української столиці, «запорожці»  ще довго обговорювали свої враження… У Києві колона «запорожців» мала долучитися до Міжнародного ралі журналістів.

 «ШОСТЕ ПОЛЕ…»

Зранечку на старт! О 7.30 супровід ДАІ вже чекав, поки машини вишикуються в колону і всі вирушили до Дніпровської набережної, щоб разом і українськими та закордонними журналістами відправитися в дорогу… Автопробіг «Запорожців» проходив у рамках традиційного міжнародного авторалі «Дорога до Криму: проблеми та перспективи». На старт прийшли не тільки ВІП-персони організаторів, але й депутати Верховної Ради та представники Посольства Німеччини в Україні. Після довгих промов колона нарешті рушає на Переяслав-Хмельницький. Там з хлібом сіллю нас зустрічають представники міської влади. А далі розділяємося на два маршрути – «запорожці» ідуть на …Запоріжжя, а журналісти на Черкащину. І тут знову виявляється, що «запорожці» без пригод ну просто не можуть. Два екіпажі із Берліна, знудившись довгими, незрозумілими для них промовами, вирушають першими, не дочекавшись решти. Доганяйте! Молоді гарячі голови, не маючи карти й не знаючи мови вирушають в напрямку Черкас і …губляться в «безкраїх степах України». А вся колона під супроводом ДАІ рухається найкоротшою дорогою на Запоріжжя через Кременчук. Даішники виявились хлопцями веселими і вкрай здивувалися, коли ми почали їх підганяти: вони й не сподівалися, що «запорожці» можуть рухатися зі швидкістю аж …90 (!) км/год. та ще у колоні. Але, треба віддати належне, професійній майстерності нашого супроводу – всю трасу 660 кілометрів  ми пройшли дуже швидко і надійно. Та й преса постаралася  -- по всій трасі нас зустрічали захоплені погляди і привітання автомобілістів та перехожих. Німці тільки дивувалися з такої пошани до такої нібито звичної для України машини.

І от перша довготривала зупинка – наші «згуби» віднайшлися. Ми отримали SOS-сигнал. Лунає телефонний дзвінок із мобільного і якийсь невідомий, українською мовою (ха-ха, німці навіть російською ніхферштейн) повідомляє: «Ваші німці  попросили зв’язатися …». Слава богу, додумалися попросити місцевого скористатися його телефоном, виявилося роумінг із німецького номера не спрацьовує. «Вони не знають, де вони опинилися, і куди потрібно їхати!». Добре, що якраз польовий сезон і по «безкраїх степах України» рухаються трактори. Питаю в зупиненого серед поля тракториста: «Де наші друзі?» - і отримую просту, дуже лаконічну, але зовсім несподівану відповідь, яка просто вражає своєю безпосередністю – «В шостому полі…». Після короткої невдалої спроби вияснити, де воно, це «шосте поле», прошу тракториста вивести їх на трасу і показати, в якому напрямку їм треба рухатися. За цей час виявляється, що ми стоїмо в селі біля придорожнього базарчика, а там…автомагазин з «горбатим» на даху. І тут ми в повній мірі відчули, що таке для наших нових друзів “paradize” (цебто «рай»). Тільки справді спраглі до автентичних запчастин любителі запорожців могли купити в невеличкому сільському магазинчику запчастин більш як на 3000 грн. Для продавців це був, напевно, не менший рай. Наступний «рай» був у Кременчуку, куди нас на наше прохання завіз наш гаішний «супровід». Автомагазинчик на околиці був трохи більший, а запчастин там було ще більше – відчувалося, що місто. Нарешті німці відчули, що їхали недаремно і сподіванням судилося бути здійсненими. Після годинної (!) шопінг-перерви їдемо далі… Тут варто згадати, про відмінність у ментальності німців та нас – слов’ян. Німець ніколи не купить «вживаної» запчастини, не мають вони звички торгуватися на базарі, проте обов’язково запитають про знижку за велику кількість придбаного. На упаковці товару неодмінно шукатимуть сартифікат відповідності якості та контактний телефон виробника. Складається враження, що їм можна «втулити» будь-яке блискуче брязкальце із видуманим телефоном «небесної канцелярії». Проте, це лише суб’єктивне судження, насправді кидається в очі традиційна німецька педантичність та бережливість. Неймовірно, але наші німецькі друзі-автомобілісти НЕЛЕГАЛЬНО вивезли у виді автозапчастин, мабуть, декілька «Запорожців»… Завантаженими після відвідин авто ринків виявилися не лише салон, а й усі зовнішні багажники їхніх авто.

«ЗАПОРІЖЖЯ – БАТЬКІВЩИНА ПЕРШОГО УКРАЇНСЬКОГО АВТО»

І ось довгождане Запоріжжя  - змучені дорогою, не всі відчули, що ми їдемо по греблі Дніпрогесу, яку ми так і не встигнемо подивитися вдень. Заїжджаємо на базу відпочинку АвтоЗАЗу і відразу відчуваємо, що підприємство не бідує – гарні корпуси з чудовим благоустроєм поруч під вікнами Дніпро. Перед сніданком біжимо купатися в Дніпрі – адже більше такої нагоди не буде – попереду насичена програма, підготована керівництвом заводу. Зустрічає нас «сам» Голова правління ЗАТ «ЗАЗ» Микола Євдокименко. Після презентації заводу прес-конференція – після запитань журналістів і в німців є запитання – чи не залишились якісь «рідні» запчастини і глибоке розчарування від негативної відповіді. Ми розчаровані – історія заводу чомусь починається із 2000-го року, а ми ж в 2010 році збираємось святкувати 50-річчя першого українського автомобіля і хотіли домовлятися з керівництвом заводу про спільні дії. Нажаль, для багатьох шанувальників антикварного «Горбатого «Запорожця» заводу не до реанімації сучасної версії знаменитого «жужика». Адже сучасні варіанти автомобілів-легенд, таких як «Форд-Мустанг», «Ровер-Міні», «Фольксваген-Бітл», «Сітроен-2CV», будуються на конвеєрі й чудово продаються. Нещодавно італійці розпочали серійний випуск модерн-версії  рідного нашому ЗАЗ-965 «Фіата-500»… Нажаль нашому авто гіганту, що «підсів на голку» крупновузлової зборки старих Жигулів, «Ланосів» ДЕУ, «Шеврове» і навіть «Мерседесів» (!) не до свого рідного Бренду! А може ще не час? Неодмінно дочекаємося, адже позачасовий дизайн «Горбатого» чудово вписується в канони ходового сьогодні стилю «Нью Ейдж» і моди на 60-і. Старі «Запорожці» -- чудові по задумці автомобілі, репутація яких була змарнована вкрай поганим виробничим впровадженням, попадаючи в хороші руки ще можуть постояти за честь вітчизняного автопрому. Про це свідчать машини, що належать членам багаточисельних клубів любителів цього авто… Всі  знають анекдоти про «запорожця» та 600-тий «мерседес» що вже стали класикою. Мерседес – це такий імпозантний, могутній, чорний, пихатий із розчепіреними пальцями. Запорожець – це такий маленький, веселий, любить сало та горілку… Так ось: «Чому їх (анекдотів) стає все менше, й менше?» Відповідь: «Тому, що один із цих автомобілів з кожним роком стає все більш застарілим і менш престижним…»

Після прес-конференції нас садять в автобус (адже територія величезна) на екскурсію заводом, і в черговий раз німці вражені: «Як це так, адже в нас на таких заводах не тільки не всюди дозволено зайти, але й категорично заборонено будь-що фотографувати». А тут наші друзі фотографують, знімають відео, та ще й отримують в подарунок два фірмові робочі комбінезони з емблемою ЗАЗ?. Але найбільше захоплення все-таки викликає колекція перших запорожців і особливо най-най-найперший, який показували Хрущову. А ще й можна відкрити двері і посидіти за кермом… Ми всі дружно знімаємо кожну найменшу деталь «автомобільчиків» і щасливі повертаємось в адмінприміщення. Тут з сумом дізнаємося, що з історичних приміщень залишилось тільки один корпус, а ще один тиждень тому … «знесли» -- ми трішки запізнилися. Найбільше дивує німецьких гостей, не люблять на заводі своє «минуле»… Успішний сьогодні завод, мабуть, цурається, старенького вже «Запорожця»…

Нажаль, на острів Хортиця вдалося потрапити пізно: музей-заповідник «Запорізька січ» вже зачинено… Зате пригостили нас в ресторані, де вечеряли і Ющенко, Кучма і Путін, та й інші відомі особистості. Після вечері відпочинок відміняється – їдемо на знаменитий запорізький автобазар. І тут чергова несподіванка – після невдалих пошуків якогось спеціалізованого по «запорожцях» ряду, зупиняємось біля кутового лотка і в безнадії питаємо у продавця про запчастини. А він зразу: «А це не вас по телевізору показували?» І знову є нагода показати широту і гостинність української душі – продавець не тільки веде нас у потрібне місце, де німці знову відчувають «райську насолоду», але й і сам, і всі його друзі зносять все, «чого душа забажає».  

«ЯКИЙ НІМЕЦЬ НЕ ЛЮБИТЬ ШВИДКОЇ ЇЗДИ?»

Після короткочасного нічного відпочинку вирушаємо на Крим. Але ж не можна проминути і Мелітополь – тут складали двигуни для «Запорожців». Незважаючи на відсутність «начальства» все-таки вдається залагодити відвідування музею  мелітопольського заводу. Німці щасливі і захопленні. Я виходжу перша – під виходом нас вже чекає місцеве телебачення. Після вчорашнього «базарного» досвіду  ніхто вже не нарікає на затримку – всі з задоволенням дають інтерв’ю і навіть пробують щось сказати російською мовою. Але дорога далека і вже  більше стараємось не зупинятися – нас кличе море. Приймаємо запрошення нашого “ZAZ-Revolution” власника репліканта-Запорожця та господаря відпочинкової бази на азовському морі і перше морське купання робимо на Арабатській стрілці. А потім – вечеря при вогнищі, обмін враженнями і плани на подальшу подорож. Знову розгортаємо карти і шукаємо найкращу і найближчу дорогу. І  ось наша весела колона мчить до крайньої мети Ялти, де ми маємо знову об’єднатися з нашими колегами-журналістами. Чудова, з неповторними краєвидами дорога і ось вже Ведмідь-гора і ми в’їзджаємо на територію Артеку, де нас чекає решта журналістської братії. Після обіду в артемівській їдальні – зразу на змагання. Я примостилася штурманом: читаю закручений маршрут, який потрібно пройти щонайшвидше, не збивши жодної фішки. Запам’яталася фраза коментатора автопроб, коли на фініші появився один із німецьких екіпажів, що рулював напрочуд вдало своїм «запорожцем»: «Який німець не любить швидкої їзди?»…  Виконуємо три «фігурки» на час із нетерпінням чекаємо на екскурсію в Лівадійський палац. По приїзді виявляється, що палац-музей вже закритий - приходиться задовольнятися прогулянкою по дворику. Німці трохи розчаровані – адже програма виконана не повністю, а часу залишитись ще на один день вже немає. Але три виграні на змаганнях медалі і вечірнє, а потім і вранішнє купання в морі трохи згладжують «негатив» і от ми рухаємось в напрямку Херсону. Але хіба можливо не заїхати в Севастополь, знову відкрите для всіх місто? Але і тут знову трохи спізнюємось – музей в Херсонесі вже закритий і німцям доводиться задовольнятися пам'ятками цариці Катерини. На щастя, вони в них не викликають історичних негативних емоцій. Під Сімферополем чергова несподіванка (преса робить своє) – нас зустрічають «запорожці» Сімферополя. Воістину – не май сто рублів, а май сто друзів. Адже всі іноземці, що приїжджають в Україну, на запитання «Що вам найбільше сподобалось в Україні?», в один голос відповідають  -- «ЛЮДИ!!!».

Ночуємо в Херсоні, зранку –купання у Дніпрі і знову у дорогу. Тепер вже справжніми степами – і як шкода, що соняшники ще не цвітуть. І знову чергова пригода – не витримує випробування українськими дорогами машина «президента» дойч-автоклубу Пітера Лошінскі із Кельна. Поломка серйозна (українські дороги – не німецькі автобани…), а навкруги – степ, та й степ. Але ж усі шість німецьких машин повні запчастин, а поруч надійне плече і вмілі руки українського друга, і от через якихось три години («запорожець» надзвичайно ремонтоздатне авто!) ми знову рухаємось далі, попередньо відкинувши пропозицію «швидкої автомобільної допомоги», що зупинилась поряд підвезти поламаний автомобіль до найближчої станції на лафеті. Ми здивовані, не менше за німців: не встигли поламатися -- автосервіс вже тут. Випадковість, звісно, але приємно. Знай наших!

Ще одна ночівля в придорожньому готелі, день у дорозі і от ми знову у рідному для нас, та й думаю, вже і для німців, Львові. Німецьким «запорожцям» Україна сподобалася!!!

Прощальна вечеря, і зранку ми всі з сумом прощаємось – але ж і ненадовго, адже в вересні в Німеччині щорічний зліт запорожців, куди німці вже запросили своїх нових знайомих і незнайомих друзів, про це і буде наш наступний репортаж – до зустрічі у вересні!!!

Ірина ДЕНИС (водій  «Горбатого «Запорожця» BC 0448 MI)

P.S. Львівський авто-фан-клуб «ЗАЗ-КОЗАК» дякує за спонсорську допомогу мережі автомобільних заправок «ОККО», страховій компанії «Про100 Страхування», Відділу промоції львівської міськради та Всеукраїнському автомобільному клубу журналістів (ВАКЖ).