БІЖЕНЦІ В УКРАЇНІ: БЕЗ ПРАВА НА ПРАВА

      Попри те, що міжнародні та національні правозахисні організації регулярно критикують Україну за масові і грубі порушення прав біженців та шукачів притулку наша держава не робить нічого для покращення практики дотримання прав біженців. Набуття статусу біженця є надто політизованим і залежним від волі спецслужб, що суперечить принципам міжнародного захисту біженців. Статистика надання статусу біженця свідчить про те, що держава дискримінує шукачів притулку з багатьох країн – переважно з Сомалі, Узбекистану та Чеченської Республіки Російської Федерації. Вирішуючи питання про можливість надання статусу біженця, державні чиновники нехтують інформацією про країни походження, зневажають драматичними наслідками, які чекатимуть шукачів притулку в разі їх примусового повернення  до країн походження.

       Україна регулярно застосовує ганебну практику забороненого міжнародним правом  групового повернення «refoulement» шукачів притулку до країн походження, де їм загрожують катування чи смерть.  Так в лютому 2008 року МВС України брутально проігнорувавши факт звернення шукачів притулку з Шри-Ланки за наданням статусу біженця і факт перебування цих осіб в процедурі надання статусу біженця, повернуло до країни походження одинадцятьох шукачів притулку тамільського походження. МВС України ухиляється і від проведення ефективного, прозорого і справедливого розслідування обставин незаконної депортації тамільських втікачів до країни походження. В січні 2008 року МВС України разом з органами прокуратури України незаконно затримали, утримували та намагалися піддати екстрадиції до країни походження шукача притулку з РФ Михайла Гангана (екстрадицію було зупинено рішенням суду, який визнав незаконним затримання і утримання Гангана під вартою). Наразившись на міжнародний скандал у справі Гангана, МВС України таємно покарало «стрілочників» - керівників Вінницького УБОЗ – Соляра та Шелюховського, та офіцера УМВС України у Вінницькій області – Мельника, оголосивши їм догани. Це покарання МВС провело таємно і про нього стало відомо лише випадково, жодних вибачень Михайлові Гангану попри наявність окремої ухвали суду щодо незаконних дій органів міліції, керівництво МВС, включно із Управлінням моніторингу та захисту прав людини в діяльності органів МВС України, принесено не було.

       Генеральна прокуратура України продовжує наполягати на екстрадиції з України, визнаного УВКБ ООН чеченського біженця Льоми Сусарова, не зважаючи на поширену в Росії практику застосування катувань та позасудових страт щодо етнічних чеченців.

Кілька осіб, що попри весь спротив держави отримали статус біженця в Україні, продовжують утримуватися в місцях позбавлення волі в очікуванні екстрадиції.

Україна ухиляється від вжиття негайних заходів щодо покращення ситуації в місцях масового утримання  біженців та шукачів притулку. Так з сумнозвісного табору «Павшино» в Закарпатській області продовжують  надходити повідомлення про застосування щодо затриманих незаконних методів фізичного тиску, позбавлення ефективного права на оскарження рішень про позбавлення волі цих осіб та про відмову в наданні доступу до процедури визначення статусу біженця.

Державні чиновники високого рівня продовжують широко використовувати брудну ксенофобську риторику з метою досягнення дешевою електоральної популярності. Зокрема такі висловлювання регулярно допускає народний депутат України Геннадій Москаль.

МВС України виявилося неспроможним ефективно протидіяти активізації діяльності расистських угруповань, які сповідують людиноненависницькі принципи, регулярно вдаються до тактики організації побиття, знущань і вбивств щодо іноземців, що перебувають в Україні.

Нажаль, змушені констатувати, що більшість українських правозахисних організації також залишаються байдужими до проблеми захисту біженців та шукачів притулку, подолання ксенофобії та расизму. При загальній кількості неурядових організацій, яка вимірюється тисячами, лише біля двох десятків НУО працюють у вказаній сфері.

Мільйони українців є мігрантами в різних країнах світу. Історично міжнародний захист прав біженців також був пов‘язаний із необхідністю гарантувати права втікачів з України, які  прибували до країн Західної Європи та Північної Америки після Другої Світової війни. Проте сьогодні Україна як держава залишається однією з найбільш ворожих в Європі по відношенню до біженців та мігрантів. Одночасно усі державні інституції, дотичні до вирішення питань біженців, залишаються глибоко враженими хабарництвом, та іншими формами корупції.

Зміни у ставленні держави до біженців та шукачів притулку можливі та необхідні, але для цього бракує політичної волі. Ухвалене на засіданні КМУ 18 червня 2008 року рішення про передачу державної міграційної служби до компетенції МВС України не можуть вирішити проблему в ситуації тотальної корумпованості державної влади. Тому на думку Вінницької правозахисної групи Україні варто розглянути питання про офіційний вихід з участі в таких міжнародних договорах, як Конвенція ООН 1951 року «Про статус біженців», Європейська  Конвенція 1950 року «Про захист прав людини та основоположних свобод», або негайно почати їх виконувати!

Заява Вінницької правозахисної групи до Міжнародного дня біженців