В. Єленський: Невизнання помісності церкви, її автокефалії є опосередкованим невизнанням державності України

....Я хотів би сказати, що це не перший візит Константинопольського патріарха до України за останні три століття. Вселенський патріарх нинішній, Варфоломій, 270-й патріарх і спадкоємець Константинопольського трону, був в Україні 1997 року в Одесі. Його попередник, Димитрій, був у Почаївській лаврі в 1987 році. Але насправді візити Вселенського патріарха в Україну - не такі часті, і до цього востаннє він був в 1589 році, коли повертався з Москви, якій він тоді дав автокефалію. Вселенський патріарх має першість за честю. Тобто у нього нема такої адміністративної влади, яка є у Папи Римського. Він не є очільником усього православ`я, він є очільником лише Константинопольської православної церкви. Але серед православних церков йому належить першість за честю й особливе піклування за ті розділення й протистояння, які є в православному світі. Порівняно недавно він розв`язав проблему з Єрусалимським патріархом, ще пізніше - з архієпископом Греції. Він тут виступає як модератор. Для України, де задавнене розділення між православними, його візит багато що означає. Скажімо, православні невизнаних повнотою православ`я церков - Української православної церкви Київського патріархату, Автокефальної церкви вірять, що, можливо, він візьме їх під свою високу руку.

...Президент, який, як ніхто інший, зустрічав патріарха біля трапу, надав йому такі почесті, які надаються главі держави, і яких, очевидно, Вселенський патріарх не зустрічав в інших країнах.

...Звичайно, це гіпертрофована честь, яка надається Константинопольському патріарху, підкреслена честь, і патріарх приймає цю честь. Я спілкувався з ним минулого року і можу засвідчити, що це людина з винятковим почуттям гумору. Це людина, яка розуміє цей світ, розуміє, що таке бути християнином у цьому світі, людина 21 століття. Але він приймає ці почесті, тому що Вселенський Константинопольський престол дуже довго потерпав від приниженості після того, як Візантія впала в 1453 році, він безсило спостерігав, як Київська митрополія перейшла під омофор Московського патріарха, він нічого тоді не міг вдіяти. Він багато приниження витерпів у двадцятому столітті. І він хоче підкреслити, що він є першим за честю в православному світі, і що саме йому буде належати останнє слово в суперечці між православними в Україні, а не Московському патріарху, який наполягає, що це його канонічна територія.

...Я, звичайно, проти державної релігії. Я проти, щоб якась церква була в Україні головною. Я дуже вітаю той релігійний плюралізм, який реально склався в Україні і який сприяє тому, що в Україні навіть в найгірші для прав людини роки завжди підтримувалися досить високі стандарти у сфері релігійної свободи. Але стосовно єдності православних в Україні і того, про що говорив президент Ющенко: якщо б ви звернулися до архівів за 2004 рік, то почули б, що президент Кучма наприкінці своєї каденції казав, що не здійснив за два президентських терміни дві мрії: відправити ракету на Марс і створити єдину помісну православну церкву. Він був абсолютно серйозним.

Особливо з приводу єдиної помісної церкви. На Марсі він краще розуміється, бо він же ракетник. А якщо звернемося до Леоніда Кравчука, то в нього теж була така мрія. Для народів, які сповідують православ`я, наявність єдиної помісної церкви завжди була індикатором державності. Якщо народ здобував державність, як це було з сербами, болгарами, грузинами, він здобував і свою автокефалію. Болгарія має величезну православну традицію!

...Церква називається помісною, бо створюється по місцю. Тобто Українська православна церква - не тому, що вона складається з українців, а тому, що об`єднує, грубо кажучи, громадянську націю. Вона об`єднує в одному богослужінні, можливо, на різних мовах, українців, росіян, болгарів, гагаузів, які мешкають в Україні. Усі вони входять в цю помісну церкву. І от невизнання помісності цієї церкви, ненадання їй автокефалії є опосередкованим невизнанням державності. Тому чутливо до цього ставилися й Кучма, й Кравчук, і, природно, Ющенко.

...Я бачу цю дату як пересвяткування. Ніхто не святкує 1020, 1030 років. Але святкування 1000-річчя хрещення Русі - спочатку для нього хотіли вигородити гетто для іноземців і церковного люду, потім вирішили, що це не лише церковний захід. А коли Горбачов сказав, що “ми, комуністи, з церквою наламали немало дрів” і відкрив шлюзи, це свято відбулося під гаслами російського націоналізму.

Це було хрещення Русі, йшлося про Русь, відбувалося в Москві, а в Києві це було за залишковим принципом. І це пересвяткування мало б відтворити справедливість. А з іншого боку, дуже багато змінилося за ці двадцять років, у церкву прийшли мільйони людей. Священики у 1988 році хрестили в Києві по 30-50 людей, дітей і дорослих. Конвейєрно хрестили. Лише під час окупації в Україні, коли дозволили відкрити церкви, так масово люди хрестилися, навіть у Чорному морі.

...Люди, очевидно, розуміють, що Київська Русь була досить потужною ранньо-середньовічною державою, але хрещення - це був дійсно вибір. Вибір цивілізації. Непростий вибір. Ми дуже мало знаємо про Київську Русь, попри стоси монографій. Але очевидно те, що Володимир сказав після прийняття хрещення, коли йому треба було вирішити, як вчинити з розбійниками, і він сказав: 'Боюсь гріха'. І коли він почав 'кормити люди' і займатися активною благочинністю, очевидно, світло Євангелія його якимось чином покрило. Якщо було б інакше, то не був би він Красним Сонечком, і про нього не складали б сказання.

...Православна церква - і Московського, і Київського патріархату - має свою соціальну концепцію, де прописано, як вона співпрацює з державою. Церква і держава є автономними, але режим відокремлення церкви і держави не означає непорушної стіни. Церква і держава можуть співпрацювати в соціальних, культурницьких, просвітницьких програмах . Але держава не покладає на церкву державницьких функцій, в тому числі, наприклад, запис актів громадянського стану. І церква не дозволяє державі втручатися у її внутрішню діяльність: визначати догмати, канонічне право й так далі. Якщо вас цікавить питання активності держави у сфері об`єднання українських церков, то я вважаю, що якщо справа сприяння об`єднанню буде здійснюватися в рамках Конституції, тонко й делікатно, то це правильно.

...Я вважаю, що якби Україну поділити на канонічні території - оце буде належати Константинополю, а оце Москві, - це увічнить той розподіл, який існує у суспільстві. Тому найбільш адекватний вихід - це єдина помісна православна церква, куди входять всі. Й ті, хто голосував 2004 року за Ющенка, й ті, хто голосував за Януковича, й ті, хто взагалі не голосував, і мають будь-який етнічний бекграунд.

...Я хотів загадати про уніатів. Ну, це трошки образливо для греко-католиків. Дійсно, були ці битви, дійсно, була визвольна боротьба під антиуніатськими гаслами. Але з того часу греко-католицька церква стала своєю для мільйонів українців і відіграла визначальну роль у тому, що галичани обрали не москвофільський рух, не австро-русинський рух, не полонофільський рух, а народівський, і стали українцями.

(BBC.UKRAINIAN.com).