Українські політзлочинці поговорять про захист своїх жертв на міжнародній конференції

Можна очікувати, що українська влада намагатиметься звітувати перед зарубіжними гостями про здобутки держави в царині поваги до прав людини та людської гідності мігрантів, що перебувають в Україні, та заходами. спрямованими на зміцнення рівня расової та національної толерантності в українському суспільстві. Проте гості форуму мають право знати, що вони ведуть свій важливий діалог в країні, де влада потурає расизму та ксенофобії, зневажає правами біженців, принижує іноземців.

Міністр внутрішніх справ України Юрій Луценко, який під оплески присутніх гостей буде тиснути руку іноземним чиновникам та дипломатам, нещодавно під час наради в МВС закликав до дискримінаційних незаконних обмежень щодо іноземців, заявивши здивованим підлеглим: «можете вважати мене расистом» . Ця винятково небезпечна заява не викликала жодного осуду з боку Прем‘єр-Міністра України Юлії Тимошенко, та Президента України Віктора Ющенко, який за Конституцією держави є гарантом дотримання конституційних прав та свобод людини.

В 2006 році всупереч міжнародним зобов‘язанням України держава депортувала до Узбекистану 11 шукачів притулку з цієї країни, які напередодні офіційно звернулися до українського уряду із заявами про надання статусу біженця. Попри міжнародний скандал, який послідував за згаданою депортацією, Служба Безпеки України, яка спланувала та виконала цю ганебні спецоперацію, так і не визнала своєї помилки і не покарала осіб, винуватих в незаконній депортації біженців.

В грудні 2007 року Міністр внутрішніх справ України Юрій Луценко віддав наказ затримати і піддати екстрадиції шукача притулку з Російської Федерації Михайла Гангана, лише завдяки втручанню ЗМІ та міжнародних правозахисних організацій вдалося зупинити цю екстрадицію. Пізніше Михайло Ганган отримав статус біженця в Україні, проте ще й досі уряд не вибачився перед біженцем за спробу його незаконної екстрадиції до країни походження.

В лютому 2008 року МВС України всупереч міжнародним зобов‘язанням держави здійснило депортацію до країни походження 11 шукачів притулку з Шрі-Ланки тамільського походження. Ця брутальна акція викликала осуд світової спільноти, проте не надихнула українського Прем‘єр-Міністра на ініціювання відставки Міністра внутрішніх справ. Наразі МВС України ухиляється від проведення прозорого та незаангажованого розслідування обставин депортації тамільських шукачів притулку.

В 2008 році Україна намагалися здійснити екстрадицію до Росії шукачів притулку чеченського походження попри перебування цих осіб в процедурі визначення статусу біженця. Кілька шукачів притулку з Росії та один визнаний біженець таки були екстрадовані до країни походження, навіть попри наявність судових рішень, якими було визнано їхній статус, проте Президент України Віктор Ющенко не звернув увагу на кричущі порушення прав біженців, які було допущено Генеральною прокуратурою України, повністю підконтрольною главі держави.

Порушення прав біженців, в тому числі і тих, які передаються в Україну згідно до угод про реадмісію з західними сусідами, стосуються тисяч людей щороку. Ці порушення включають і нелюдські умови утримання в таборах на заході України, відсутність доступу до справедливої і ефективної процедури визначення статусу біженця, приниження та презирство, з якими представники держави нерідко ставляться до шукачів притулку.

Крім біженців, які потерпають від дискримінації і переслідувань, аналогічного поводження щороку зазнають сотні тисяч іноземних громадян, яким «пощастило» познайомитися із расовою і національною ксенофобією, що буйно прогресує в українському суспільстві. Керована міністром, який допускає те, що його вважатимуть расистом, українська міліція, виявляється неспроможною ефективно розслідувати десятки расистських убивств та нападів на іноземців, що мають місце щороку. Збільшення кількості проявів нетерпимості, відбувається на тлі організованої Президентом України кампанії реабілітації та відбілювання персонажів драматичної української історії, які відомі своєю співпрацею із фашистами та злочинами проти мирного населення, переважно з числа національних меншин за часів Другої Світової війни.

Переслідування іноземців в Україні мають, насамперед, економічне підґрунтя. Органи паспортної та імміграційної служби, які перебувають в системі МВС України, відомі більшості мігрантів як місце, де хабарництво та вимагання є щоденною практикою роботи. Абсолютна більшість українських міліціонерів не володіють жодною іноземною мовою, крім російської. Інколи дискримінаційна діяльність міліції по відношенню до іноземців набуває гротескно-потворних форм, як сталося нещодавно, коли співробітниками полтавської міліції було затримано і видворено алжирських артистів , які законно перебували в Україні на міжнародному культурному фестивалі.

В Україні відсутня концепція міграційної політики, міграційним чиновникам бракує освітнього рівня, практичного досвіду та елементарної людяності. В таких умовах проведення в Україні великих міжнародних форумів, таких як фінал чемпіонату Європи з футболу в 2012 році стане небезпечним випробовуванням для усіх іноземних туристів, які ризикнуть відвідати України.

Мільйони українців є економічними мігрантами, переважно працюючи в країнах Ради Європи. Українська влада просить європейські країни пом‘якшити візові правила для українців, не поспішаючи творити всередині нашої держави толерантне суспільство, де поважають права меншин, біженців та мігрантів.

Вінницька правозахисна група бажає успіху Восьмій міністерській конференції Ради Європи з питань міграції, та має надію, що її учасники сподівається, що учасники нагадають українським чиновникам, що викорінення ксенофобії, починається з викорінення ксенофобів з професійної спільноти держслужбовців, а права біженців – не привілеї, а міжнародні зобов‘язання української держави!