61-й Міжнародний день прав людини: Україна знов утрималась

Сьогодні усі статті ЗДПЛ практично дослівно відтворені в українських конституційних нормах, проте, як і шістдесят років тому, Україна утримується від виконання своїх міжнародних зобов‘язань в галузі прав людини. Аналізуючи стан із дотриманням прав людини в Україні в 2008 році, Вінницька правозахисна група відзначає значне погіршення ситуації майже з усіма конституційними правами. Ми загалом оцінюємо дії виконавчої влади в Україні, особливо президентської її гілки, як масований наступ на конституційні права і свободи громадян, несумісний із задекларованими владою «європейськими» та «загальнолюдськими» принципами. Наші висновки ми зробили на підставі спостережень і аналізу структури звернень людей до громадської приймальні Вінницької правозахисної групи.

В Україні діями виконавчої влади повністю знищено інститут правосуддя. Авторитет українських судів є найнижчим за усю історію існування держави, система судочинства уражена корупцією, хабарництвом, непрофесіоналізмом, закритістю та нелюдяністю. Суди цинічно обслуговують інтереси чиновників, система адміністративного судочинства, призначена для захисту прав людини від порушень з боку представників владних повноважень, нажаль не виконує своєї функції. Причини – погане законодавство про судоустрій, відсутність політичної волі щодо змін в системі організації судочинства, брутальний і цинічний тиск виконавчої, насамперед президентської гілки влади на суди усіх рівнів – від районного до Конституційного і (УНІКАЛЬНО!) – навіть Європейського суду з прав людини (Президент України уже другий рік блокує обрання судді від України до Європейського суду з прав людини).

Українська міліція залишається структурою, де масово, брутально і цинічно порушують права людини. Кількість повідомлень про катування у міліції не зменшується, заходи по так званому «очищенню системи» не працюють. Утворене в 2008 році Управління моніторингу дотримання прав людини в діяльності ОВС з інститутом утримуваних за рахунок платників податків Помічників міністра внутрішніх справ України з прав людини виявилося мертвонародженою структурою, яка, щоправда, активно займається піаром міліцейських «реформ», та захистом честі «міліцейського мундиру». Цивільний демократичний контроль за діяльністю міліції лишається мінімальним і неефективним.

Ніякого реформування не відбувається і в українській кримінально-виконавчій службі. Український ГУЛАГ залишається закритою та небезпечною територією катувань, принижень, посадових злочинів, корупції та брехні. Ця система координується та формується безпосередньо Президентом України, оскільки всупереч вимогам Ради Європи ще й досі залишається збройним формуванням, а не цивільним відомством. Цивільний демократичний контроль за пенітенціарною системою України фактично відсутній, скаржитися на тортури, експлуатацію і приниження є смертельно небезпечним для скаржників.

Потребує значного і невідкладного реформування інститут Омбудсмена – Уповноваженого ВР України з прав людини. Недосконалий мандат, відсутність регіонального представництва, погане фінансування і несистемність співпраці із інституціями громадянського суспільства роблять інститут Омбудсмена в цілому малоефективним. Ми звертаємося до Ніни Іванівни Карпачової із закликом усвідомити, що інститут парламентського контролю – це не лише сам Уповноважений, а ціла система і негайно ініціювати діалог із парламентськими силами щодо реформування закону «Про уповноваженого ВР з прав людини». Без такої реформи неможливим буде, зокрема, і виконання Україною своїх зобов‘язань зі створення національних превентивних механізмів із запобігання катуванням.

Залишається нетерпимою ситуація із системним порушенням Україною прав біженців та шукачів притулку. Жоден із винуватців незаконної спроби екстрадиції до Росії біженця Михайла Гангана та тамільських шукачів притулку в лютому 2008 року так і не покараний публічно, система надання статусу біженця в Україні є дискримінаційною та неефективною. «Реформи» міграційної служби є, насправді, лише перетягуванням бюджетних коштів та повноважень між державними структурами, і не мають нічого спільного із формуванням ефективної системи захисту прав біженців. Зростає кількість і підвищується рівень ксенофобії та расизму в державі, часто на ксенофобію страждають і найвищі посадовці держави, а ганебний вислів Міністра внутрішніх справ Луценка «можете вважати мене расистом» не став підставою для його негайної відставки і завершення безславної політичної кар‘єри цього «діяча». Не сприяє міжнаціональному миру та злагоді і небезпечні компанії, які ініціюються Президентом України, що стосуються реабілітації людей, які відомі вчиненням військових злочинів проти мирного населення в роки Другої Світової війни, нападки на російськомовні електронні ЗМІ, намагання запровадження цензури в інтернеті.

Вперше за усю історію України постановою Бершадського районного суду України було притягнуто до юридичної відповідальності журналіста – редактора місцевої газети «Слово боже» Олександра Драгана за те, що ця людина зверталася зі скаргами до офіційних органів на порушення прав людини в пенітенціарній системі. Це безпрецедентне рішення може означати, що віднині громадяни України та журналісти можуть втратити один із останніх демократичних інститутів – право на звернення до держави. Тепер скаржитися стає не лише неефективним, але ще й небезпечним.

Залишається складною і ситуація із дотриманням прав пацієнтів. Попри декларовані керівництвом МОЗ наміри удосконалити законодавчу базу щодо прав пацієнтів, реальне просування є, наразі, незначним. Ми відзначаємо, що в ситуації тотальної монополізації державних коштів, які виділяються на систему громадського здоров‘я не варто чекати реального покращення ситуації із дотриманням прав пацієнтів.

2008 рік став роком, коли мала місце найбільша кількість фізичних атак на активістів правозахисного руху та громадських ініціатив, а також рейдерських захоплень приміщень та майна правозахисних організацій.

Згортання основних демократичних свобод та прав людини в Україні відбувається на тлі унікального нищення правозахисних інституцій. Виконавчою владою обрано з цією метою «найефективніший» механізм «правозахисної дезактивації» через так звану «конструктивну співпрацю конструктивних правозахисників із правильними гілками влади». Цього року ми побачили такі унікальні явища, як намагання Президента України запровадити інститут «Президентського омбудсмена», до введення «конструктивних правозахисників» до складу неконституційної «Національної конституційної комісії» і нагородження лідерів «конструктивних правозахисних організацій» державними нагородами. Проте, нажаль, правозахисна спільнота має розділити із владою відповідальність за таке нищення свого іміджу.

Попри загалом песимістичні оцінки і нерадісні прогнози щодо динаміки розвитку прав людини в Україні, ми у Вінницькій правозахисні групі не маємо наміру зупиняти свою діяльність. Ми продовжимо чесно і безкоштовно працювати для жертв порушень прав людини, проводити громадські розслідування фактів порушень прав людини, проявляти солідарність із переслідуваними громадськими організаціями та незалежними громадянськими активістами.

Висловлюємо сподівання, що нашу роботу й надалі популяризуватимуть та висвітлюватимуть українські журналісти.