Справа честі

У ньому йдеться не про якийсь пересічний злочин, а про те вбивство, яке ось уже пять років тому стало причиною найгучнішого політичного скандалу в історії України, сколихнуло її та спонукало український народ до протестів проти злочинної влади, народило реальну опозицію в Україні, яка згодом перемогла режим Кучми, про вбивство опозиційного журналіста Георгія Гонґадзе, справа якого не лише досі залишається не розкритою, а й викликає чимало запитань до теперішньої влади.

Фільм є документацією приїзду в Україну вдови Георгія Мирослави Гонґадзе  вперше після того, як вона з дітьми виїхала до Сполучених Штатів, коли стало відомо про причетність найвищих посадових осіб держави до вбивства її чоловіка. Мирослава вирішила приїхати в Україну після перемоги помаранчевої революції та приходу до влади демократичних сил, сподіваючись, що зміна керівництва допоможе їй нарешті домогтися розкриття справи Георгія та дізнатися правду про те, хто є винуватцями його смерті.

І справді, Президент Ющенко за короткий час після приходу до влади заявив на прес-конференції, що розкриття справи Гонґадзе є його політичним, моральним і людським обовязком. Таку рішучість можна зрозуміти, адже саме вбивство Георгія стало останньою краплею в чаші терпіння українського народу, коли люди вирішили, що не готові жити при владі, яка знищує тих, хто говорить правду. Після викриття причетності керівництва держави до смерті журналіста люди почали шукати альтернативу владі, обравши нею Віктора Ющенка. Українці захистили свій вибір на Майдані торік у листопаді-грудні, але саме зникнення й убивство Георгія пять років тому стало тією іскрою, яка згодом розгорілася помаранчевим полумям революції, привела Віктора Андрійовича до влади. Тому логічним було б, якби Президент спрямував усі можливі ресурси на розкриття справи Гонґадзе. Але вона й досі залишається нерозкритою, і запитань до слідства не менше, ніж було перед інавгурацією нового глави держави.

Під час свого приїзду в Україну Мирослава мала змогу зустрітися з Президентом Ющенком, щоб обговорити процес слідства. В кадрі Віктор Андрійович підкреслено уважний і турботливий. Він одразу заявляє, що розслідування смерті Георгія є справою його честі та що справу розкриють, чого б це йому не коштувало особисто чи політично. Проте, на жаль, глава держави не повідомив майже ніяких нових подробицьрозслідування, і більшість часу він намагався переконати вдову Гонґадзе повернутися в Україну та підтримати його в процесі реформ.

Сумнівною виглядає наявність політичної волі у Президента розкрити замовників убивства Гонґадзе. Вперше ці сумніви зявилися, коли В. Ющенко знову призначив колишнього генпрокурора Кучми Святослава Піскуна на цю посаду та доручив йому розслідувати справу Георгія. Під час свого візиту до Києва Мирослава Гонґадзе зустрілася з тепер уже екс-генпрокурором. Переглядаючи відеозапис зустрічі, не треба бути спеціалістом із міміки та жестикуляції, щоб зрозуміти: пан Піскун щось недоговорює і взагалі почувається некомфортно. Дуже непереконливо він виглядає, говорячи про смерть генерала Кравченка, який, за твердженням Генпрокуратури, наклав на себе руки, вистреливши в голову байдуже, що зробив це двічі. Пан Піскун аргументує правдивість свого твердження тим, буцім він бачив черепи людей, які, попри серйозні травми голови, залишалися живими, таким чином намагаючись довести: вистреливши в голову один раз, Кравченко міг повторити це.

У фільмі показано також, як Піскун і Мирослава обговорюють залучення до справи так званих плівок Мельниченка. Вдова вбитого журналіста переконує генпрокурора, що це необхідно зробити, адже після смерті Кравченка зазначені плівки є чи не єдиним звязком між виконавцями та замовниками злочину. Пан Піскун не бере на себе зобовязань долучити плівки як доказ у розслідуванні, натомість намагається переконати її, що цілеспрямовано працюватиме, щоб довести розслідування до завершення.

Найпродуктивнішою та найщирішою з усіх виглядала зустріч із міністром внутрішніх справ Юрієм Луценком. Він поділився з Мирославою результатами власного розслідування справи вбивства її чоловіка та розповів, що план убивства Георгія був значно ширшим, аніж він сам раніше підозрював, і що  до нього так чи інакше було залучено близько сорока міліціонерів. Пан Луценко розповів, що двоє людей побили Георгія кулаками майже до смерті в машині, а опісля третій задушив його ременем. Унаслідок розслідування, що його провів міністр Луценко, заарештували трьох міліціонерів, причетних до викрадення та вбивства Георгія, але досі не змогли затримати жодного із замовників злочину.

Ю. Луценко супроводжує пані Мирославу до лісу, де знайшли тіло Георгія. Біля неглибокої розкопаної могили стоїть деревяний хрест. Вдова привезла квіти, щоб покласти на місце, де був закопаний її чоловік. Вона каже: Я так його любила. Мирослава говорить про свою потребу вірити, що після революції влада в Україні дійсно змінилася та що справу Георгія все ж розслідують, а замовників його вбивства покарають, інакше в чому ж був сенс подій минулого листопада? Після численних зустрічей пані Мирослава повернулася до Сполучених Штатів побоюючись, що, попри всі почуті обіцянки, винуватців смерті її чоловіка так і не покарають.

Із плином часу в імовірність цього віриться все менше, й нова влада не поспішає демонструвати українській громадськості та міжнародній спільноті (яка, до речі, також пильно стежить за процесом розслідування) рішучість у намірах покарати замовників злочину. Політики здебільшого або використовують розслідування у власних інтересах, або сподіваються, що з часом люди забудуть про цю справу, відтак зникне потреба притягати злочинців до відповідальності.

Проте так не повинно бути народ України не повинен випускати це важливе розслідування з радару своєї свідомості. Справа Гонґадзе це не лише справа життя однієї жінки, не тільки трагедія однієї сімї, біль однієї матері, не лише честь Президента України. Вбивство цієї людини обурило всю державу, пробудило її до політичної активності, спричинило з часом прорив демократичних сил. Тому як суспільство ми не маємо права перегорнути цю важливу сторінку нашої історії, не відповівши на запитання, поставлені смертю Георгія Гонґадзе. Тепер, коли народ України виборов для себе право жити в демократичному суспільстві, громадськість має використовувати головне своє право, а саме вимагати від політиків відповідальності за обіцянки, з-поміж інших і покарати замовників убивства Гонґадзе.