ВРЯТУВАТИ СПІКЕРА ЛИТВИНА

Аналізуючи політичний портрет  найзагадковішого представника владної еліти спікера Верховної Ради України Володимира Литвина, важко не вигукнути: «От так

Литвин! От так легінь!»

Проте розповімо все по порядку. Володимир Литвин виріс в простій сільській сім`ї на Житомирщині. Був честолюбний і володів незвичайними здібностями. У 1978 році В. Литвин з

червоним дипломом закінчив історичний факультет і дуже швидко став помічником ректора. У 1980 році у віці 24 років він стає старшим викладачем істфаку Київського держуніверситету ім. Т. Шевченка. Одночасно вчиться в аспірантурі і захищає кандидатську дисертацію. У 30 років

Литвин вже очолює управління в Мінвузі УРСР, потім переходить на роботу в ЦК КПУ, стає помічником секретаря ЦК.

Але «серпневий путч» 1991 року все зруйнував. ЦК КПУ не стало. Треба було якось виживати. Литвин повернувся на рідну кафедру викладачем і підробляв, де тільки міг.

А в 1993 році він потрапив в штаб екс-прем`єр-міністра Леоніда Кучми, де починалася підготовка до президентських виборів.

Леонід Данилович запримітив історика, що подавав надії і після перемоги, в серпні 1994 року, призначив Литвина своїм помічником. Всією своєю подальшою кар`єрою посадою глави адміністрації президента і голови Верховної Ради Литвин зобов`язаний виключно Леоніду Даниловичу Кучмі.

Але, сівши в спікерське крісло, Литвин оголосив себе «спікером не більшості, а всього парламенту». Ще одна характерна риса Литвина на публіці він втілення демократизму і толерантності. Проте тим, хто працював і працює з ним, він знайомий граничною жорсткістю, що, проте, не заважає йому  досить часто враховувати думку підлеглих. На відміну від Павла Лазаренко і Леоніда Кучми, у яких були тільки раби і вороги, Литвин зберіг здатність мати і соратників.  Принаймні, поки. Литвин надзвичайно організований і працездатний. Але він ще не виріс до масштабу стратега і в політиці частіше розігрує тактичні комбінації направлені на виживання і найближчу перспективу.

Найскладніша проблема, яку зараз вирішує Литвин, це не протистояння з Ющенком або Кабінетом міністрів, як може здатися на перший погляд на тлі газових розборок і відставки уряду Єханурова. Проблема номер один: обов`язково залишитися спікером в новому парламенті після березня 2006 року. Самому цю проблему Володимиру Михайловичу не вирішити, потрібні союзники. А з ними поки важко. Юлія Тимошенко апріорі несумісна з системою координат Литвина. Більш зручний варіант Віктор Янукович, але і тут є питання.

Не дивно, що за такого розкладу Литвин позиціонує себе як «третя сила». Крім того, і особливо в останні тижні, Литвин активно, правда без особливого успіху, намагається налагодити контакти з Кремлем і Держдумою у пошуках підтримки. Але, як то кажуть, ще не вечір.

До слабкості Литвина можна віднести пристрасть до звань нагород, почестей. Злі язики твердять, що, лбіймаючи посаду спікера, він «продавив» собі звання академіка НАНУ, а у «кульгавої качки» Кучми заслужив звання Героя України. Хоча в оточенні Литвина говорять протилежне Литвин нібито не хотів цього звання і навіть мав із цього приводу відверту розмова з колишнім гарантом. Але в це віриться менше: начальству він ніколи не суперечив, принаймні субординацію дотримував свято.Характеризуючи ситуацію, що склалася в країні з початком вступу до дії змін в Конституції, Литвин в Новограді-Волинському відзначив, що більшість політиків в Україні «так захопилися ревізією конституційних нововведень, що забули їх прочитати». Мова, звичайно, про президента Ющенка і прем`єр-міністра Єханурова.Литвин дорікнув керівництву країни в небажанні домовитися і погоджувати позиції щодо співпраці в нових умовах, до яких, за його словами, потрібно ще звикнути. Тепер, відзначив Литвин, «одні політики живуть старою конституцією, інші новою, а треті тією, яка у них склалася в голові». Литвин також переконаний, що зміни в конституції повинні стати благом для президента. При цьому він відзначив, що сьогодні президент для багатьох українців асоціюється виключно з урядом, а значить, всі недоліки роботи Кабінету міністрів «лягають на президента, і він не має можливості і права критикувати уряд, тому що фактично є його заручником». Литвин упевнений, що президент повинен бути главою держави, встати над «сутичкою між гілками влади». Що ж стосується складу уряду, то, на думку Литвина, він «має  модернізуватися і очиститися від  одіозних фігур».Литвин вважає, що «сьогодні можна говорити про можливість відміни парламентської ухвали про відставку уряди». Але спершу, сказав він, потрібен діалог з президентом про проблеми країни, а також про ту ситуацію, що склалася в Україні , яка, за його словами, характеризується роз`єднаністю громадян.

Володимир Олійник,  спеціально для "Другої сторони"