Закон один, а державна служба різна

До привілейованих належатимуть, зокрема, керівники, заступники керівника державного органу, члени державного колегіального органу, юрисдикція яких поширюється на всю територію України, та їх апарату, органу влади Автономної Республіки Крим та його апарату та навіть голови, заступники голови місцевої державної адміністрації. Їх посади віднесено до I групи, і саме вони отримають значно більші зарплати і працюватимуть на них фактично стыльки, скільки побажають. До цієї групи також додали їх найближче оточення, зокрема, службовців, що обіймають посади помічників, радників, уповноважених, керівників патронатних служб. Симптоматично, що на переважну більшість посад, віднесених до I групи, багато норм нового закону не поширюється або їх виписано, як кажуть, «для своїх».

Решта державних службовців потрапила до іншої групи і їм, аби вірно оцінювати власну перспективу та планувати свою кар’єру, варто уважно вивчити новий закон.

Проте пропонуємо не заглиблюватись у загальні враження, а проаналізувати конкретні приписи та норми закону.  

Вважаємо необхідним звернути увагу на норми щодо процедури призначення державних службовців найвищого рівня. Йдеться про статті 16 та 17 нового закону. Виявляється, що вимоги до рівня професійної компетентності осіб, які претендують на зайняття посад державної служби групи I-1, а також спеціальні вимоги до досвіду роботи, вимоги до напряму підготовки (отриманої особою спеціальності) та інші вимоги до рівня професійної компетентності осіб, які претендують на зайняття посад державної служби інших підгруп групи I, визначатимуться суб'єктом призначення на ці посади. А чому не законом?

Новий закон чітко визначає вимоги до рівня професійної компетентності особи, яка претендує на зайняття посади державної служби та норми щодо обов’язкового конкурсу на зайняття вакантних посад державної служби на посади II, III, IV і V груп. При цьому він не містить таких самих вимог щодо рівня професійної компетентності осіб, що претендують на зайняття посад державної служби підгрупи I-1. Невже посади групи I менш важливі ніж усі інші та вимоги щодо кандидатів на них не потребують законодавчого закріплення?

Більше того, новий закон звільняє від обов’язку проходити конкурсний відбір на посади державної служби групи I. Такий вибірковий підхід до унормування важливих критеріїв добору кандидатів на посаду дещо не логічний, адже чим вища посада - тим жорсткішим має бути відбір кандидатів.

Ідемо далі. В завізованому Президентом законі чітко прописаний порядок призначення на посаду державної служби (ст. 25). Чинна редакція закону не містить таких норм. Стаття 26 нового закону на противагу існуючим нормам, які передбачали можливість встановлення випробування терміном до шести місяців, регламентує процедуру встановлення такого випробування, його терміни, та порядок звільнення у разі невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування, або у разі незгоди особи з рішенням про встановлення випробування. Визначення вказаних норм на рівні закону є позитивом, але знову ж, як і попередні, ці норми, із незрозумілих причин не поширюються на осіб, яких призначатимуть на посади найвищого рівня. Хіба на найвищому рівні не може виникнути потреби у підтвердженні відповідності рівня професійної компетентності державного службовця вимогам профілю відповідної посади?

Також «для своїх» виписані норми статті 30. Закріпивши на законодавчому рівні необхідність оцінювання результатів службової діяльності службовця та її  наслідки, новий закон звільнив від такого оцінювання державних службовців, які займають посади держслужби групи I та, наприклад, помічників, радників, уповноважених, представників Президента України, керівників патронатних служб Голови Верховної Ради України, інших працівників патронатних служб, помічників-консультантів народних депутатів України. Тобто, якість виконання цими державними службовцями посадових обов'язків, результативність та ефективність роботи оцінювання не потребує, а у плануванні їхньої кар'єри і підвищенні рівня професійної компетентності немає потреби. Ну чим не нова привілейована каста? При цьому, для решти державних службовців стаття 30 передбачає обов’язок підвищення рівня професійної компетентності не рідше одного разу на три роки. Чинний закон не робить жодних виключень та передбачає, що усі державні службовці підвищують свою кваліфікацію постійно, у тому числі через навчання у відповідних навчальних закладах, як правило, не рідше разу на п'ять років. Нажаль, така рівність триватиме вже недовго.

Новаторськими є норми 30-ї статті, якими для осіб, що займають посади державної служби групи I, передбачено можливість ротації. Не зовсім зрозуміла мета проведення ротації, а визначення терміну «ротація», новий закон не дає. Можливо, йдеться про процедуру, схожу на передбачену у Законі України «Про дипломатичну службу», яким визначено, що «ротація» це планове заміщення працівників дипломатичної служби у закордонних дипломатичних установах України в порядку, визначеному Міністерством закордонних справ України. Метою ротації у цьому випадку є необхідність періодичного повернення дипломатів на батьківщину, оскільки вони через службову необхідність фактично відірвані від родини та друзів. 

Мета ж цієї процедури у новому законі незрозуміла. Вона полягає у періодичному плановому переведенні з однієї посади на іншу у межах однієї підгрупи посад. Є підстави підозрювати, що таким чином намагатимуться знімати напругу у суспільстві й не допускати накопичення негативу щодо окремих «особливо цінних» посадовців. Наприклад: поганий, не професійний голова місцевої державної адміністрації - переведемо його в інший регіон але на таку саму посаду. Не звільняти ж людину з посади державної служби першої групи…

На завершення варто сказати, що останніми роками, особливо після політизації державних органів через поширення на них впливу політичних партій, спостерігається певне виділення частини державних службовців (1 та 2 категорій) в окрему привілейовану групу. Чинний закон такі тенденції не підтримує, хоча до нього час від часу намагаються внести відповідні зміни. Гірко усвідомлювати, що новий закон поглиблює та закріплює соціальне розшарування у середині державної служби: між тими, хто знаходиться на найвищих щаблях ієрархічної драбини та рештою державних службовців. Будемо сподіватись, що Закон, який ми аналізували, встигнуть удосконалити, доки він набере чинності.

В ТЕМУ: 

Зарплата держслужбовців зросте в рази. Але радітимуть не всі

Кадри вирішують все!